• Вы находитесь здесь:

  • Головна
  • Моя мала батьківщина

МариупольРозташована школа у великому портовому місті, на березі Азовського моря. Місто має розвинену важку індустрію.

Маріуполь - місто на південному сході України на березі Азовського моря в гирлі річок Кальміус і Кальчик.

Один із найважливіших центрів металургії та машинобудування, великий морський порт. Кліматичний і грязьовий курорт.

Маріуполь входить у десятку найбільших міст України, є найважливішим промисловим та економічним центром країни. Район компактного проживання греків.

Знаходиться: Україна, Донецька область.

Територія, на якій розташоване місто Маріуполь, була заселена людиною з найдавніших часів. Тут були знайдені такі пам'ятки: стоянка людей стародавнього кам'яного віку (40 - 10 тисяч років тому), могильник новокам'яного століття (6 тисяч років тому), кургани племен епохи міді-бронзи (5 - 4 тисячі років тому), скіфо-сарматських племен (2,5 - 2 тисячі років тому) і кочових племен (тисяча років тому), поселення землеробів (тисяча років тому).

Археологічні матеріали, виявлені при розкопках цих пам'яток, можна побачити тепер у Маріупольському краєзнавчому музеї.

У 16 столітті на північному березі Азовського моря виникли зимівники запорізьких козаків, які займалися рибальством і полюванням.

Для захисту промисловості, зимівників і доріг від нападу кримських татар у 18 столітті запорізькі козаки поставили в гирлі Кальміуса сторожовий (військовий) пост, який став центром Кальміуської паланки Запоріжжя.

З ліквідацією Запорізької Січі та приєднанням Приазов'я до Росії землі Кальміуської паланки увійшли до складу Азовської губернії.

У 1778 році було закладено повітове місто Павловськ, якому в 1779 році було присвоєно назву Маріуполь.

У 1780 році в Маріуполі та в його околицях поселили, виведених в 1778 році з Кримського ханства, християн-греків.

Жителі міста займалися виробленням шкір, виготовленням свічок, витоплюванням сала, виробництвом цегли, черепиці, вапна. У місті було кілька вітряних і два водяні млини. Отримали розвиток ковальське та бондарне ремесла. Але головним заняттям жителів міста була торгівля.

До Маріуполя українські чумаки привозили сіль, дьоготь, пеньку, рогожі, смолу та інші товари. З Маріуполя вивозили шкіру, вапно, в'ялену азовську рибу, балики, ікру, продукти переробки риби. На березі моря в околицях міста було до 20 рибних заводів, які приносили маріупольським купцям великі прибутки.

Маріуполь брав участь і в зовнішній торгівлі Росії. Головним товаром, що експортувався через Маріупольський порт, стала пшениця. Іноземні судна привозили вино, сухофрукти, маслини та інші товари.

У 1799 році в місті була створена митна застава, в 1809 році відкрилося портове управління. Значної шкоди зазнав Маріуполь під час Кримської війни 1853 - 1856 років. Морська торгівля через військові дії була припинена. Навесні 1855 року англо-французька ескадра увійшла в Азовське море.

24 травня 1855 року за прикриттям корабельної артилерії в Маріуполі був висаджений ворожий десант, який знищив склади в порту, спалив кілька будинків у місті.

Після скасування кріпацтва в Росії економічний і культурний розвиток у Маріуполі пішов швидшими темпами. Вивезення товарів з Маріупольського порту зросло майже в 4 рази.

До цього часу в місті жили греки, українці, росіяни, євреї, німці й представники інших національностей. Найважливіше значення для міста мало проведення в 1882 році залізниці, що з'єднала його з Донбасом та іншими економічними центрами країни.

Донецьке вугілля почало надходити в Маріупольський порт, який перебував у гирлі річки Кальміус. Збільшення вантажообігу викликало будівництво нового Маріупольського торгового порту, яке велося в 1886 - 1889 роках.

Новий порт викликав пожвавлення торгівлі, приплив населення в місто, і в 1890 році в Маріуполі проживало вже 19 тисяч мешканців.

У місті відкрилися консульства і консульські агентства Греції, Італії, Австро-Угорщини, Туреччини, Бельгії, Німеччині, Великобританії.

Важливим промисловим центром Маріуполь став наприкінці 19 століття, коли тут були побудовані металургійні заводи Нікополь-Маріупольського гірничого і металургійного товариства і товариства "Російський Провіданс", які випускали сталевий лист, нафтопровідні труби, залізничні рейки та іншу продукцію.

У кінці 19 століття в Маріуполі крім металургійних діяли заводи сільськогосподарського машинобудування, чавуноливарний, 6 шкіряних, 27 цегляно-черепичних, макаронна фабрика, два парові млини.

У 1897 році в місті налічували вже понад 31 тисячу жителів, в 1914 р - близько 58 тисяч.

У 1874 році в місті відкрилася земська лікарня, а в 1890 р - міська. Спочатку 20 століття з'являються приватні лікарні.

У 1910 році в Маріуполі було 7 лікарень, 23 лікарі, 23 акушерки. Перша школа в Маріуполі відкрилася незабаром після переселення кримських греків в Приазов'я, але проіснувала недовго.

У 1820 році відкрилося в місті парафіяльне училище, яке багато років було єдиним навчальним закладом.

У другій половині 19 століття кількість початкових шкіл збільшується, а в 1876 ​​році відкриваються чоловіча та жіноча гімназії.

До 1910 року в Маріуполі існувало 11 земських і міських шкіл, 4 приватні школи, 2 державні та 2 приватні гімназії, реальне (приватне), духовне та технічне училища, приватна музична школа.

У 1878 році житель Маріуполя В. Л.Шаповалов створив у місті професійну театральну трупу, а в 1887 році відбулося відкриття будівлі міського театру, що зіграло важливу роль в естетичному вихованні населення.

Пізніше створюються й інші установи культури: друкарні, міська громадська бібліотека, кінотеатри, виходить перша міська газета.

1 липня 1917 року був створений Маріупольський комітет РСДРП (більшовиків), під керівництвом якого маріупольський пролетаріат почав готуватися до збройного повстання.

30 грудня 1917 року в Маріуполі в результаті збройного повстання була встановлена ​​Радянська влада. Активну участь такі військовіу боротьбі за владу Рад брали такі військові: В. А. Варганов, Б. А. Вількліш, А. Е. Заворуєв і багато інших.

На початку квітня 1918 року червоноармійський загін під командуванням В. А. Варганова виступив на фронт проти німецько-австрійських окупантів.

Восени 1918 року на зміну німецько-австрійським окупантам прийшли білогвардійці, підтримані французькими військовими кораблями.

29 березня 1919 року Маріуполь був звільнений третьою бригадою (комбриг Н. І. Махно) 1-ї Задніпровської радянської стрілецької дивізії (начдив П. Є. Дибенко ).

Але в кінці травня частини, віддані Н. І. Махно, пішли з бойових позицій, оголивши фронт. Білогвардійці знову захопили Приазов'я та Маріуполь.

У березні 1920 року в Маріуполі створюється Червона Азовська військова флотилія, першим командиром якої був С. Е. Маркелов. Флотилія провела на Азовському морі ряд успішних бойових операцій проти білогвардійського флоту Врангеля.

Після громадянської війни Червона Азовська військова флотилія була перебазована в Севастополь, і на її основі почалося відродження Чорноморського флоту.

Інтервенти й білогвардійці завдали величезної шкоди промисловості і транспорту м. Маріуполя й тільки героїчні зусилля трудящих міста допомогли його відродженню.

У 1920 році були націоналізовані й об'єднані металургійні заводи Нікополь-Маріупольський і "Російський Провіданс" в один завод, якому в 1924 році було присвоєно ім'я Ілліча.

До кінця 1925 року відновлювальні роботи на всіх підприємствах міста були закінчені. Проведення днопоглиблювальних робіт у порту й на підхідному каналі, ремонт причальних ліній, під'їзних шляхів, плавзасобів і обладнання сприяли швидкому введенню в дію Маріупольського торгового порту - морських воріт Донбасу.

У 1928 році вантажообіг порту склав 1098 тисяч тонн. Маріуполь перетворився у величезний будівельний майданчик. Головним будівництвом міста став металургійний завод "Азовсталь" .

До 1941 року на підприємстві діяло 4 доменні печі, мартенівський цех з 6 хитними печами, ряд допоміжних цехів. Поруч із заводом "Азовсталь" в 1935 році був запущений коксохімічний завод.

У 1936 році на базі нових трубопрокатних цехів заводу імені Ілліча створюється трубопрокатний завод імені Куйбишева.

У 30 році в Маріуполі почали діяти інші заводи: металоконструкцій, рибоконсервний, радіаторний, судоремонтний.

У 1925 року перші автобуси почали курсувати між центром міста і віддаленими районами - портом і заводом імені Ілліча.

У 1933 році була пущена перша трамвайна лінія, що з'єднала місто з заводом імені Ілліча, а пізніше - з портом.

З кінця 30-х років у місті працювало 8 лікарень, 9 поліклінік, десятки медичних пунктів, 2 протитуберкульозних диспансерів, дитяча лікарня, будинок санітарної освіти, 26 дитячих садків, 20 яслів.

На березі моря було відкрито 2 санаторії (один - дитячий кістнотуберкульозний) і 5 будинків відпочинку. У місті працювали 4 технікуми, металургійний інститут (відкритий в 1929 р.), школа ФЗН, ремісниче училище.

У 1937 році був побудований новий Палац піонерів. У Маріуполі в ці роки працювали 2 театри (російський та грецький), 18 клубів, 4 стаціонарних і 6 літніх кінотеатрів, 175 бібліотек, цирк, краєзнавчий музей (відкритий у 1920 р.).

У Маріуполі виходила періодика: щоденна міська газета "Приазовський пролетар" (з 18 квітня 1937 року - "Приазовский рабочий"), шість багатотиражних газет, видання грецькою мовою - газета "Колектівістіс", журнал "Юний боєць" (пізніше "Піонер") і літературний альманах "Молодість" .

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, маріупольці разом з усім народом встали на захист Батьківщини. Тисячі жителів міста пішли на фронт. Підприємства перебудували виробництво для потреб фронту.

Іллічівські металурги випускали броньову сталь для танків Т-34, торпедних катерів і літаків-штурмовиків ІЛ-2. На заводі металоконструкцій виготовляли понтонні мости, бронеколпаки для кулеметних гнізд, бронемайданчики для дотів, протитанкові їжаки.

На заводі "Азовсталь" виробляли корпуси для авіабомб і стовбури батальйонних мінометів. Коли лінія фронту наблизилася до міста, була організована евакуація промислових підприємств і людей на Урал і в Сибір.

У дні німецько-фашистської окупації, яка продовжувалась майже 2 роки (з 8 жовтня 1941 по 10 вересня 1943 г.), гітлерівці розстріляли в місті близько 10 тисяч людей. Було викрадено в Німеччину близько 50 тисяч юнаків і дівчат. У концтаборах від голоду й хвороб загинуло близько 36 тисяч радянських військовополонених.

Незважаючи на масові розстріли, на жорстокий окупаційний режим, в місті діяли підпільно-патріотичні групи, якими керували такі люди: Е. М. Штанько, Д. Н. Ломізов, А. Кравченко, М. Колесов, Б. Т. Гнилицький та інші.

Більшість підпільників загинули від рук окупантів. Тисячі маріупольців проявили мужність і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Більше 30 з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу: льотчик С. В. Жоров, льотчик П. С. Ткачов, танкіст І. Д. Мерзляк, командир підводного човна К-21 Н. А. Лунін, артилерист М. В. Линник, піхотинець Н.Н. Нефедов, піхотинець В. І. Курилов, розвідник С. Московченко, командир партизанської бригади "Полум'я" в Білорусії Е.Ф. Філіппських.

Світлим днем ​​для маріупольців стало 10 вересня 1943 року, коли місто було звільнено від німецько-фашистських окупантів. Відзначеним у боях об'єднанням було присвоєно почесну назвцу "Маріупольських" - 9-ї гвардійської винищувальної авіадивізії і 221-ї стрілецької дивізії. 130 Таганрозька стрілецька дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапору. Відступачи з міста, фашисти зруйнували Маріуполь.

Заводи були купою понівеченого металу, залізничне і портове господарства підірвані, багато житлових будинків спалені. У місті залишилося всього 85 тисяч мешканців.

Уже наступного дня після звільнення маріупольці приступили до відновлення зруйнованого господарства. Вони ремонтували танки, виготовляли автодеталі, плавили сталь, випускали прокат. На зібрані маріупольцями кошти були створені дві танкові колони: "Маріуполь мстить" і "Відповідь іллічівців" .

Після закінчення війни відновлювальні роботи в місті розгорнулися ще більше. З братньою допомогою трудящих Москви, Уралу, Сибіру, ​​всіх союзних республік була відновлена ​​промисловість міста, підняті з руїн металургійні гіганти - заводи імені Ілліча та "Азовсталь", морський порт й інші підприємства.

З кінця 1950 року всі 48 промислових підприємств не тільки досягли довоєнного рівня виробництва, а й перевищили його на 30% .

22 жовтня 1948 року Постановою Ради Міністрів СРСР місту було присвоєно ім'я Жданов.

У 50 - 80 рр. місто Жданов продовжував розвиватися як великий промисловий центр і портове місто. Нарощувалися виробничі потужності на провідних підприємствах міста - металургійних заводах, а з 1984 р - комбінатах імені Ілліча та "Азовсталь". Тут були споруджені нові доменні печі, мартенівській конвертерні цехи, потужні прокатні стани, агломераційні фабрики.

З квітня 1958 року трубопрокатний завод імені Куйбишева був об'єднаний із заводом імені Ілліча. Одночасно з машинобудівних і частини металургійних цехів заводу імені Ілліча був створений завод важкого машинобудування, який через кілька років став одним з найбільших підприємств у галузі - виробничим об'єднанням "Ждановтяжмаш", пізніше - "Азовмаш", продовжують розвиватися підприємства легкої та харчової промисловості.

У порту споруджувалися нові причали і цілі райони. Вони оснащувалися новим обладнанням і механізмами.

У 1953 році в місті Жданов було створено Азовське районне управління Чорноморського пароплавства, яке в 1967 році перетворено в Азовське морське пароплавство. Його судна відвідували близько 400 портів, більше 70 країн світу. У зв'язку з розширенням промислового й житлового будівництва в місті були створені потужні будівельні організації - трести: "Азовстальбуд", "Ждановметаллургстрой", "Ждановжилстрой", "Донбас-МЕТАЛУРГМОНТАЖ" і інші.

У ці роки виросли нові висотні мікрорайони, споруджені нові школи, дитячі комбінати, лікувальні установи, профілакторії, магазини й підприємства громадського харчування.

У місті працювали два вищих навчальних заклади - металургійний інститут і філія Одеського інституту інженерів морського флоту, 8 технікумів, 14 професійно-технічних училищ, 66 загальноосвітніх шкіл, 5 шкіл робочої молоді та заочних, 8 дитячих музичних шкіл, 16 дитячих спортивних шкіл, дитяча художня школа, станція юних техніків, флотилія юних моряків, три районних будинків піонерів і школярів, міський будинок піонерів, який вступив до роботи в 1987 р, 167 дитячих садків, садів-яслів.

Продовжували розвиватися установи культури, фізкультури й спорту.

У 1959 році в місті була відновлена ​​діяльність російського драматичного театру, а в 1960 році прекрасна нова будівля театру прикрасила центр міста.

Були відкриті музичне училище й виставковий зал імені А. І.Куїнджі, отримала нове приміщення міська бібліотека імені В. Г. Короленка, споруджено кілька палаців культури й спорту, стадіонів і плавальних басейнів.

Медичну допомогу населенню надавали 32 лікарні та поліклініки, 7 санепідстанцій , 44 аптеки та інші медичні заклади.

На багатьох підприємствах діяли профілакторії та нічні санаторії.

На березі моря розмістилися багатопрофільний санаторій "Металург", дитячий санаторій імені Н. К. Крупської, будинок відпочинку "Мир" і три великих санаторія - профілакторія, табори відпочинку школярів.

До кінця 80-х років в Маріуполі було 44 промислових підприємств, 44 будівельних та 10 транспортних організацій.

У другій половині 80-х років в країні почалася перебудова, яка спричинила за собою економічні та політичні зміни й в місті.

У даний час в Маріуполі 56 промислових підприємств різних форм власності. Промисловість міста багатогалузева з перевагою важкої індустрії. Провідною галуззю є чорна металургія.

Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча - відкрите акціонерне товариство з 1996 року, виробляє гарячекатаний і холоднокатаний сталевий лист широкого сортаменту, в тому числі лист для суднобудування, нафтопровідні, бурильні, газо і водопровідні труби.

Комбінат є єдиним в Україні підприємством, що випускає оцинкований лист і автомобільні балони для стиснених газів.

На комбінаті йде безперервна робота по вдосконаленню технологічних процесів і поліпшенню якості продукціі.

Підприємство неодноразово було відзначено міжнародними й регіональними призами: "Золотий глобус" - за конкурентоспроможну і високоякісну продукцію, за участь у розвитку економіки своєї країни й інтеграцію в світову економіку (1998 р ), "Золотий Меркурій" - за високий прогрес в експорті продукції (1997 р.), "Золотий Скіф" - за створення нових робочих місць (2000 р.).

На комбінаті створені нетрадиційні підрозділи: агропромисловий комплекс, цех товарів народного споживання, цех художніх виробів.

Комбінат має широко розвинену соціальну інфраструктуру, а саме: лікувальні та оздоровчі заклади, установи культури, спортивні споруди та організації, дитячі позашкільні та дошкільні заклади.

Металургійний комбінат "Азовсталь" - відкрите акціонерне товариство з 1996 року , спеціалізується у виробництві чавуну, сталі, товстолистового, сортового і фасонного прокату, рейок різного призначення, стійок для кріплення шахт, кришталевого посуду та меблів.

Підприємство оснащено сучасною технікою й автоматикою. Висока якість продукції підтверджена сертифікатами класифікаційних товариств: Регістрами Ллойда (Великобританія, Німеччина), Американським бюро судноплавства, Американським інститутом нафти, Німецьким сертифікаційним центром ТЦУ та іншими.

Продукція комбінату експортується в більш ніж 30 країн. Комбінат відзначений призами: "Золотий Меркурій" - за високу якість продукції (1998 р.) "Кришталева вежа" - за залучення інвестицій (2000 р.).

Комбінат має широку мережу соціальних об'єктів: лікувальних, лікувально-профілактичних і оздоровчих, культурних, спортивних, дошкільних.

До металургійного комплексу міста відноситься ВАТ "Маркохім", який виробляє металургійний кокс. Маріупольський державний морський торгівельний порт - один з найбільших в Україні. Має 16 причалів, оснащених сучасним обладнанням, перевантажувальними машинами й механізмами.

На одному з причалів встановлено вугільно-навантажувальний комплекс. Порт має контейнерний термінал. Навігація триває цілий рік. Приймає до перевантаження вугілля, метал, зерно, хімічні, продовольчі та генеральні вантажі.

Серед транспортних організацій найбільшим є орендне підприємство "Азовське морське пароплавство", оснащене судами різних типів, в тому числі типу РО-РО і контейнеровозами.

Судна пароплавства займаються перевезеннями вантажів в басейнах Азовського, Чорного, Середземного, Червоного морів і на океанських лініях.

У Маріуполі діють 81 загальноосвітній навчальний заклад: 67 шкіл, 1 гімназія, 3 ліцеї, 4 вечірні змінні школи, 3 інтернати, 2 приватні школи.

Зовнішньошкільні установи об'єднані в асоціацію, до складу якої входять: 4 палаци дитячої та юнацької творчості, 5 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, станція юних техніків, дитяча водноспортивна база, 36 дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання. У місті 103 дошкільних установ.

У Маріуполі діють 3 вищі навчальні заклади третього та четвертого рівнів акредитації (ВНЗ) і 8 закладів першого та другого рівня акредитації (технікуми) .

У 1994 році Маріупольський металургійний інститут був перетворений у Приазовський державний технічний університет, який має: 42 кафедри, 9 факультетів, 2 філії, інститут підвищення кваліфікації та інші підрозділи.

У 1991 році в місті відкрито гуманітарний коледж, який в 1993 році перетворено в Маріупольський гуманітарний інститут Донецького Національного університету та має 17 кафедр, 6 факультетів.

У місті діє Маріупольський інститут морського транспорту.

У Маріуполі видається понад 20 газет, в тому числі міські газети: "Приазовский рабочий", "Маріупольське життя", "Маріупольський тиждень" і інші. Працюють також 4 радіостанції й 7 телевізійних компаній і каналів.

Донецький ордена "Знак пошани" обласний драматичний театр (м. Маріуполь) в 1998 році відзначив своє 120-річчя. У театрі працює талановитий колектив акторів, серед яких 2 народних та 2 заслужених артисти України.

Театр неодноразово ставав лауреатом міжнародних та регіональних фестивалів театрального мистецтва, а в 2000 році став лауреатом конкурсу "Золотий скіф" у номінації "За внесок у духовне виховання регіону" .

У останні роки в Маріуполі створено три міських оркестри: камерний "Ренесанс", духовий, народних інструментів. Діють різноманітні державні й відомчі культурно-освітні установи: 6 палаців культури з 38 народними й зразковими колективами, міський будинок культури, 8 кінотеатрів, 25 державних бібліотек, об'єднаних у дві системи - доросла й дитячу, міська історична бібліотека імені Грушевського, 134 бібліотеки профспілкових, технічних, навчальних закладів, спеціальних; школа мистецтв, 5 музичних шкіл, спеціальна музична школа для обдарованих дітей, художня школа, краєзнавчий музей і три його філії, 6 парків культури й відпочинку.

Маріуполь неодноразово ставав місцем проведення Міжнародного музичного конкурсу імені С. Прокоф'єва, конкурсу бальних танців "Кришталевий черевичок", регіонального фестивалю «Театральний Донбас» .

У даний час у місті 585 спортивних споруд: 4 стадіони, 3 палаци спорту, 4 плавальних басейни, 230 спортивних залів і приміщень для оздоровчих занять, 37 стрілецьких тирів, волейбольний спортивний комплекс "Маркохім".

У 2000 році місто отримало оновлений спортивний комплекс "Азовець".

У місті діють 6 спортивних клубів, 18 дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Маріупольці пишаються спортивними досягненнями своїх земляків.

У даний час у місті живе 10 членів Національної Спілки письменників України.

У вересні 2000 року оформилося створення Маріупольського відділення національної Спілки письменників України.

Доброю школою для майбутніх поетів, письменників, журналістів є літературне об'єднання "Азов", яке з 1924 року існує при редакції міської газети "Приазовский рабочий".

У місті - одна з найбільших на Україні творчих організацій художників - 34 члени Національної Спілки художників: 14 живописців, 8 графіків, 3 скульптори, 5 монументалістів, 4 художники декоративно-прикладного мистецтва.

Трьом маріупольським художникам присвоєно почесне звання Заслужений художник України: М.С.Ковальчуку, П. А. Коту, В. В. Пономарьову, Е. В. Харабету присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв України.

У дві творчі організації об'єднані журналісти Маріуполя. У місті створені дві творчі організації Національної Спілки журналістів України: Маріупольська міська організація, первинна організація при редакції газети "Приазовский рабочий".

Релігійне життя в місті характеризується діяльністю 11 церков Української православної церкви Московського патріархату і 3 церков української православної церкви Київського патріархату, а також 52 різних релігійних громад.

У місті відкрито генеральне консульство Республіки Греції. Особливої честі удостоївся маріупольський міський голова Ю. Ю. Хотлубей, обраний членом Конгресу місцевого й регіонального самоврядування Ради Європи.

Що річно у вересні в Маріуполі проходить свято - День міста, на якому підбиваються підсумки конкурсу "Маріуполець (маріупольчанка) року", переможцям конкурсу вручаються дипломи й спеціальні призи.

Маріупольцям, які мають особливі заслуги перед містом, за рішенням міської Ради з 2000 року вручається медаль "За службу рідному місту".

МариупольРасположена школа в большом портовом городе, на берегу Азовского моря. Город имеет развитую тяжелую индустрию.

Мариуполь — город на юго-востоке Украины на берегу Азовского моря в устье рек Кальмиус и Кальчик. Один из важнейших центров металлургии и машиностроения, крупный морской порт. Климатический и грязевой курорт. Мариуполь входит в десятку крупнейших городов Украины, является важнейшим промышленным и экономическим центром страны. Район компактного проживания греков.
Находится: Украина, Донецкая область.

Территория, на которой расположен город Мариуполь, была заселена человеком с древнейших времен. Здесь были найдены стоянка людей древнего каменного века (40 - 10 тысяч лет назад), могильник новокаменного века (6 тысяч лет назад), курганы племен эпохи меди-бронзы (5 - 4 тысячи лет назад), скифо-сарматских племен (2,5 - 2 тысячи лет назад) и кочевых племен (тысяча лет назад), поселение земледельцев (тысяча лет назад).

Археологические материалы, обнаруженные при раскопках этих памятников, можно увидеть теперь в Мариупольском краеведческом музее.

В 16 веке на северном берегу Азовского моря возникли зимовники запорожских казаков, которые занимались рыболовством и охотой. Для защиты промыслов, зимовников и дорог от нападения крымских татар в 18 веке запорожские казаки поставили в устье Кальмиуса сторожевой (военный) пост, который стал центром Кальмиусской паланки Запорожья.

С ликвидацией Запорожской Сечи и присоединением Приазовья к России земли Кальмиусской паланки вошли в состав Азовской губернии.

В 1778 году был заложен уездный город Павловск, которому в 1779 году было присвоено наименование Мариуполь.

В 1780 году в Мариуполе и в его окрестностях поселили, выведенных в 1778 году из Крымского ханства, христиан-греков. Жители города занимались выделкой кож, изготовлением свечей, вытапливанием сала, производством кирпича, черепицы, извести. В городе было несколько ветряных и две водяные мельницы. Получили развитие кузнечное и бондарное ремесла.

Но главным занятием жителей города являлась торговля. В Мариуполь украинские чумаки привозили соль, деготь, пеньку, рогожи, смолу и другие товары. Из Мариуполя увозили кожи, шерсть, вяленую азовскую рыбу, балыки, икру, продукты переработки рыбы. На берегу моря в окрестностях города было до 20 рыбных заводов, которые приносили мариупольским купцам большие доходы.

Мариуполь участвовал и во внешней торговле России. Главным товаром, экспортируемым через Мариупольский порт, стала пшеница. Иностранные суда привозили вино, сухофрукты, маслины и прочие товары.

В 1799 году в городе была создана таможенная застава, в 1809 году открылось портовое управление.

Значительный ущерб был нанесен Мариуполю во время Крымской войны 1853 - 1856 гг. Морская торговля из-за военных действий была приостановлена. Весной 1855 года англо-французская эскадра вошла в Азовское море. 24 мая 1855 года под прикрытием корабельной артиллерии в Мариуполе был высажен вражеский десант, который уничтожил склады в порту, сжег несколько домов в городе.

После отмены крепостного права в России экономическое и культурное развитие в Мариуполе пошло более быстрыми темпами. Вывоз товаров из Мариупольского порта вырос почти в 4 раза. К этому времени в городе жили:

  • греки,
  • украинцы,
  • русские,
  • евреи,
  • немцы и представители других национальностей.

Важнейшее значение для города имело проведение в 1882 году железной дороги, соединившей его с Донбассом и другими экономическими центрами страны. Донецкий уголь начал поступать в Мариупольский порт, находившийся в устье реки Кальмиус.

Увеличение грузооборота вызвало строительство нового Мариупольского торгового порта, которое велось в 1886 - 1889 гг. Новый порт вызвал оживление торговли, приток населения в город и в 1890 году в Мариуполе проживало уже 19 тысяч жителей.

В городе открылись консульства и консульские агентства:

  • Греции,
  • Италии,
  • Австро-Венгрии,
  • Турции,
  • Бельгии,
  • Германии,
  • Великобритании.

Важным промышленным центром Мариуполь стал в конце 19 века, когда здесь были построены металлургические заводы Никополь-Мариупольского горного и металлургического общества и общества "Русский Провиданс", которые выпускали стальной лист, нефтепроводные трубы, железнодорожные рельсы и другую продукцию.

В конце 19 века в Мариуполе кроме металлургических действовали заводы:

  • сельскохозяйственного машиностроения,
  • чугунолитейный,
  • 6 кожевенных,
  • 27 кирпично-черепичных,
  • макаронная фабрика,
  • две паровые мельницы.

В 1897 году в городе насчитывалось уже более 31 тысячи жителей, в 1914 г. - около 58 тысяч.

В 1874 году в городе открылась земская больница, а в 1890 г. - городская. Вначале 20 века появляются частные лечебницы. В 1910 году в Мариуполе было 7 больниц, 23 врача, 23 акушерки.

Первая школа в Мариуполе открылась вскоре после переселения крымских греков в Приазовье, но просуществовала недолго. В 1820 году открылось в городе приходское училище, которое многие годы являлось единственным учебным заведением. Во второй половине 19 века количество начальных школ увеличивается, а в 1876 году открываются мужская и женская гимназии.

К 1910 году в Мариуполе существовало 11 земских и городских школ, 4 частные школы, 2 государственные и 2 частные гимназии, реальное (частное), духовное и техническое училища, частная музыкальная школа.

В 1878 году житель Мариуполя В. Л.Шаповалов создал в городе профессиональную театральную труппу, а в 1887 году состоялось открытие здания городского театра, что сыграло важную роль в эстетическом воспитании населения. Позже создаются и другие учреждения культуры:

  • типографии,
  • городская общественная библиотека,
  • кинотеатры,
  • выходит первая городская газета.

1 июля 1917 года был создан Мариупольский комитет РСДРП (большевиков), под руководством которого мариупольский пролетариат начал готовиться к вооруженному восстанию.

30 декабря 1917 года в Мариуполе в результате вооруженного восстания была установлена Советская власть. Активное участие в борьбе за власть Советов принимали: В. А. Варганов, Б. А. Вильклиш, А. Е. Заворуев и многие другие.

В начале апреля 1918 года красноармейский отряд под командованием В. А. Варганова выступил на фронт против немецко-австрийских оккупантов. Осенью 1918 года на смену немецко-австрийским оккупантам пришли белогвардейцы, поддержанные французскими военными кораблями.

29 марта 1919 года Мариуполь был освобожден 3-й бригадой (комбриг Н. И. Махно) 1-й Заднепровской советской стрелковой дивизии (начдив П. Е. Дыбенко). Но в конце мая части, преданные Н.И.Махно, ушли с боевых позиций, оголив фронт. Белогвардейцы вновь захватили Приазовье и Мариуполь.

В марте 1920 года в Мариуполе создается Красная Азовская военная флотилия, первым командиром которой был С. Е.Маркелов. Флотилия провела на Азовском море ряд успешных боевых операций против белогвардейского флота Врангеля. После гражданской войны Красная Азовская военная флотилия была перебазирована в Севастополь, и на ее основе началось возрождение Черноморского флота. Интервенты и белогвардейцы нанесли огромный ущерб промышленности и транспорту г. Мариуполя и только героические усилия трудящихся города помогли его возрождению.

В 1920 году были национализированы и объединены металлургические заводы Никополь-Мариупольский и "Русский Провиданс" в один завод, которому в 1924 году было присвоено имени Ильича.

К концу 1925 года восстановительные работы на всех предприятиях города были закончены: проведение дноуглубительных работ в порту и на подходном канале, ремонт причальных линий, подъездных путей, плавсредств и оборудования способствовали быстрому вводу в действие Мариупольского торгового порта - морских ворот Донбасса.

В 1928 году грузооборот порта составил 1098 тысяч тонн. Мариуполь превратился в громадную строительную площадку. Главной стройкой города стал металлургический завод "Азовсталь".

К 1941 году на предприятии действовало 4 доменные печи, мартеновский цех с 6 качающимися печами, ряд вспомогательных цехов. Рядом с заводом "Азовсталь" в 1935 году был запущен коксохимический завод.

В 1936 году на базе новых трубопрокатных цехов завода имени Ильича создается трубопрокатный завод имени Куйбышева.

В 30 года в Мариуполе начали действовать другие заводы:

  • металлоконструкций,
  • рыбоконсервный,
  • радиаторный,
  • судоремонтный.

В 1925 году первые автобусы начали курсировать между центром города и отдаленными районами - портом и заводом имени Ильича. В 1933 году была пущена первая трамвайная линия, соединившая город с заводом имени Ильича, а позже - с портом.

К концу 30-х годов в городе работало:

  • 8 больниц,
  • 9 поликлиник,
  • десятки медицинских пунктов,
  • 2 противотуберкулезных диспансера,
  • детская больница,
  • дом санитарного просвещения,
  • 26 детских садов,
  • 20 яслей.

На берегу моря было открыто 2 санатория (один - детский костнотуберкулезный) и 5 домов отдыха.

В городе работали:

  • 4 техникума,
  • металлургический институт (открыт в 1929 г.),
  • школа ФЗО,
  • ремесленное училище.

В 1937 году был построен новый Дворец пионеров. В Мариуполе в эти годы работали 2 театра (русский и греческий), 18 клубов, 4 стационарных и 6 летних кинотеатров, 175 библиотек, цирк, краеведческий музей (открыт в 1920 г.).

В Мариуполе выходили:

  • ежедневная городская газета "Приазовский пролетарий" (с 18 апреля 1937 г. - "Приазовский рабочий"),
  • шесть многотиражных газет,
  • издания на греческом языке - газета "Коллективистис", журнал "Юный боец" (позже "Пионер") и литературный альманах "Молодость".

Когда началась Великая Отечественная война, мариупольцы вместе со всем народом встали на защиту Родины. Тысячи жителей города ушли на фронт. Предприятия перестроили производство для нужд фронта. Илличевские металлурги выпускали броневую сталь для танков Т-34, торпедных катеров и самолетов-штурмовиков ИЛ-2. На заводе металлоконструкций изготавливали понтонные мосты, бронеколпаки для пулеметных гнезд, бронеплощадки для дотов, противотанковые ежи. На заводе "Азовсталь" производили корпуса для авиабомб и стволы батальонных минометов. Когда линия фронта приблизилась к городу, была организована эвакуация промышленных предприятий и людей на Урал и в Сибирь.

В дни немецко-фашистской оккупации, которая продолжалась почти 2 года (с 8 октября 1941 г. по 10 сентября 1943 г.), гитлеровцы расстреляли в городе около 10 тысяч человек. Было угнано в Германию около 50 тысяч юношей и девушек. В концлагере от голода и болезней погибло около 36 тысяч советских военнопленных. Несмотря на массовые расстрелы, на жестокий оккупационный режим, в городе действовали подпольно-патриотические группы, которыми руководили:

  • Е. М. Штанько,
  • Д. Н. Ломизов,
  • А.Кравченко,
  • М.Колесова,
  • Б. Т. Гнилицкий и другие.

Многие подпольщики погибли от рук оккупантов.

Тысячи мариупольцев проявили мужество и отвагу на фронтах Великой Отечественной войны. Более 30 из них удостоены звания Героя Советского Союза:

  • летчик С. В. Жоров,
  • летчик П. С.Ткачев,
  • танкист И. Д. Мерзляк,
  • командир подводной лодки К-21 Н. А. Лунин,
  • артиллерист М. В. Линник,
  • пехотинец Н.Н.Нефедов,
  • пехотинец В. И. Курилов,
  • разведчик С. Московченко,
  • командир партизанской бригады "Пламя" в Белоруссии Е.Ф. Филиппских.

Светлым днем для мариупольцев стало 10 сентября 1943 года, когда город был освобожден от немецко-фашистских оккупантов. Отличившимся в боях соединениям было присвоено почетное наименование "Мариупольских" - 9-й гвардейской истребительной авиадивизии и 221-й стрелковой дивизии. 130 Таганрогская стрелковая дивизия была награждена орденом Красного Знамени.

Отступая из города, фашисты разрушили Мариуполь. Заводы представляли собой груды исковерканного металла, железнодорожное и портовое хозяйства взорваны, многие жилые дома сожжены. В городе осталось всего 85 тысяч жителей.

Уже на следующий день после освобождения мариупольцы приступили к восстановлению разрушенного хозяйства. Они ремонтировали танки, изготавливали автодетали, плавили сталь, выпускали прокат. На собранные мариупольцами денежные средства были созданы две танковые колонны: "Мариуполь мстит" и "Ответ ильичевцев".

После окончания войны восстановительные работы в городе развернулись еще больше. С братской помощью трудящихся Москвы, Урала, Сибири, всех союзных республик была восстановлена промышленность города, подняты из руин металлургические гиганты - заводы имени Ильича и "Азовсталь", морской порт и другие предприятия.

К концу 1950 года все 48 промышленных предприятий не только достигли довоенного уровня производства, но и превысили его на 30%.

22 октября 1948 года Постановлением Совета Министров СССР городу было присвоено имя Жданов.

В 50 - 80 гг. город Жданов продолжал развиваться как крупный промышленный центр и портовый город. Наращивались производственные мощности на ведущих предприятиях города - металлургических заводах, а с 1984 г. - комбинатах имени Ильича и "Азовсталь". Здесь были сооружены новые доменные печи, мартеновские и конвертерные цехи, мощные прокатные станы, агломерационные фабрики.

В апреле 1958 года трубопрокатный завод имени Куйбышева был объединен с заводом имени Ильича. Одновременно из машиностроительных и части металлургических цехов завода имени Ильича был создан завод тяжелого машиностроения, который через несколько лет стал одним из крупнейших предприятий в отрасли - производственным объединением "Ждановтяжмаш", позже - "Азовмаш".

Продолжали развиваться предприятия легкой и пищевой промышленности. В порту сооружались новые причалы и целые районы. Они оснащались новым оборудованием и механизмами.

В 1953 году в городе Жданов было создано Азовское районное управление Черноморского пароходства, которое в 1967 году преобразовано в Азовское морское пароходство. Его суда посещали около 400 портов более 70 стран мира. В связи с расширением промышленного и жилищного строительства в городе были созданы мощные строительные организации – тресты:

  • "Азовстальстрой",
  • "Ждановметаллургстрой",
  • "Ждановжилстрой",
  • "Донбасс-металлургмонтаж" и другие.

В эти годы выросли новые высотные микрорайоны, сооружены новые школы, детские комбинаты, лечебные учреждения, профилактории, магазины и предприятия общественного питания.

В городе работали:

  • два высших учебных заведения - металлургический институт и филиал Одесского института инженеров морского флота,
  • 8 техникумов,
  • 14 профессионально-технических училищ,
  • 66 общеобразовательных школ,
  • 5 школ рабочей молодежи и заочных,
  • 8 детских музыкальных школ,
  • 16 детских спортивных школ,
  • детская художественная школа,
  • станция юных техников,
  • флотилия юных моряков,
  • три районных дома пионеров и школьников,
  • городской дом пионеров, вступивший в строй в 1987 г.,
  • 167 детских садов, садов-яслей.

Продолжали развиваться учреждения культуры, физкультуры и спорта.

В 1959 году в городе была восстановлена деятельность русского драматического театра, а в 1960 году прекрасное новое здание театра украсило центр города. Были открыты музыкальное училище и выставочный зал имени А. И.Куинджи, получила новое помещение городская библиотека имени В. Г.Короленко, сооружено несколько дворцов культуры и спорта, стадионов и плавательных бассейнов.

Медицинскую помощь населению оказывали:

  • 32 больницы и поликлиники,
  • 7 санэпидстанций,
  • 44 аптеки и другие медицинские учреждения.

На многих предприятиях действовали профилактории и ночные санатории. На берегу моря разместились многопрофильный санаторий "Металлург", детский санаторий имени Н. К. Крупской, дом отдыха "Мир" и три крупных санатория - профилактория, лагеря отдыха пионеров и школьников.

К концу 80-х годов в Мариуполе было 44 промышленных предприятия, 44 строительных и 10 транспортных организаций.

Во второй половине 80-х годов в стране началась перестройка, которая повлекла за собой экономические и политические перемены и в городе.

С 13 января 1989 года городу Жданов по просьбе его жителей возвратили историческое название - Мариуполь. В настоящее время в Мариуполе 56 промышленных предприятий разных форм собственности. Промышленность города многоотраслевая с преобладанием тяжелой индустрии. Ведущей отраслью является черная металлургия.

Мариупольский металлургический комбинат имени Ильича - открытое акционерное общество с 1996 года, производит горячекатаный и холоднокатаный стальной лист широкого сортамента, в том числе лист для судостроения, нефтепроводные, бурильные, газо и водопроводные трубы. Комбинат является единственным в Украине предприятием, выпускающим оцинкованный лист и автомобильные баллоны для сжатых газов. На комбинате идет непрерывная работа по совершенствованию технологических процессов и улучшению качества продукции.

Предприятие неоднократно было отмечено международными и региональными призами:

  • "Золотой глобус" - за конкурентоспособную и высококачественную продукцию, за участие в развитии экономики своей страны и интегрирование в мировую экономику (1998 г.),
  • "Золотой Меркурий" - за высокий прогресс в экспорте продукции (1997 г.),
  • "Золотой Скиф" - за создание новых рабочих мест (2000 г.).

На комбинате созданы нетрадиционные подразделения:

  • агропромышленный комплекс,
  • цех товаров народного потребления,
  • цех художественных изделий.

Комбинат имеет широко развитую социальную инфраструктуру: лечебные и оздоровительные учреждения, учреждения культуры, спортивные сооружения и организации, детские внешкольные и дошкольные учреждения.

Металлургический комбинат "Азовсталь" - открытое акционерное общество с 1996 года, специализируется в производстве чугуна, стали, толстолистового, сортового и фасонного проката, рельсов различного назначения, стоек для крепления шахт, хрустальной посуды и мебели. Предприятие оснащено современной техникой и автоматикой.

Высокое качество продукции подтверждено сертификатами классификационных обществ: Регистрами Ллойда (Великобритания, Германия), Американским бюро судоходства, Американским институтом нефти, Германским сертификационным центром ТЦУ и другими. Продукция комбината экспортируется в более чем 30 стран.

Комбинат отмечен призами:

  • "Золотой Меркурий" - за высокое качество продукции (1998 г.)
  • "Хрустальная башня" - за привлечение инвестиций (2000 г.).

Комбинат имеет широкую сеть социальных объектов: лечебных, лечебно-профилактических и оздоровительных, культурных, спортивных, дошкольных. К металлургическому комплексу города относится ОАО "Маркохим", который производит металлургический кокс.

Мариупольский государственный морской торговый порт - один из крупнейших в Украине. Имеет 16 причалов, оснащенных современным оборудованием, перегрузочными машинами и механизмами. На одном из причалов установлен угольно-погрузочный комплекс. Порт имеет контейнерный терминал. Навигация продолжается круглый год. Принимает к перегрузке уголь, металл, зерно, химические, продовольственные и генеральные грузы.

Среди транспортных организаций самым крупным является арендное предприятие "Азовское морское пароходство", оснащенное судами разных типов, в том числе типа РО-РО и контейнеровозами. Суда пароходства занимаются перевозками грузов в бассейнах Азовского, Черного, Средиземного, Красного морей и на океанских линиях.

В Мариуполе действуют 81 общеобразовательное учебное заведение:

  • 67 школ,
  • 1 гимназия,
  • 3 лицея,
  • 4 вечерние сменные школы,
  • 3 интерната,
  • 2 частные школы.

Внешкольные учреждения объединены в ассоциацию, в состав которой входят:

  • 4 дворца детского и юношеского творчества,
  • 5 детско-юношеских спортивных школ,
  • станция юных техников,
  • детская водноспортивная база,
  • 36 детско-юношеских клубов по месту жительства.

В городе 103 дошкольных учреждения. В Мариуполе действуют 3 высших учебных заведения третьего и четвертого уровней аккредитации (ВУЗы) и 8 заведений первого и второго уровня аккредитации (техникумы).

В 1994 году Мариупольский металлургический институт был преобразован в Приазовский государственный технический университет, который имеет:

  • 42 кафедры,
  • 9 факультетов,
  • 2 филиала,
  • институт повышения квалификации и другие подразделения.

В 1991 году в городе открыт гуманитарный колледж, который в 1993 году преобразован в Мариупольский гуманитарный институт Донецкого Национального университета. Имеет:

  • 17 кафедр,
  • 6 факультетов.

Действует в городе и Мариупольский институт морского транспорта.

В Мариуполе издается более 20 газет, в том числе городские газеты:

  • "Приазовский рабочий",
  • "Мариупольская жизнь",
  • "Мариупольская неделя" и другие.

Работают также 4 радиостанции и 7 телевизионных компаний и каналов.

Донецкий ордена "Знак почета" областной драматический театр (г. Мариуполь) в 1998 году отметил свое 120-летие. В театре работает талантливый коллектив актеров, среди которых 2 народных и 2 заслуженных артиста Украины. Театр неоднократно становился лауреатом международных и региональных фестивалей театрального искусства, а в 2000 году стал лауреатом конкурса "Золотой скиф" в номинации "За вклад в духовное воспитание региона".

В последние годы в Мариуполе создано три городских оркестра: камерный "Ренессанс", духовой, народных инструментов. Действуют разнообразные государственные и ведомственные культурно-просветительные учреждения:

  • 6 дворцов культуры с 38 народными и образцовыми коллективами,
  • городской дом культуры,
  • 8 кинотеатров,
  • 25 государственных библиотек, объединенных в две системы - взрослую и детскую,
  • городская историческая библиотека имени Грушевского,
  • 134 библиотеки профсоюзных, технических, учебных заведений, специальных;
  • школа искусств,
  • 5 музыкальных школ,
  • специальная музыкальная школа для одаренных детей,
  • художественная школа,
  • краеведческий музей и три его филиала,
  • 6 парков культуры и отдыха.

Мариуполь неоднократно становился местом проведения Международного музыкального конкурса имени С. Прокофьева, конкурса бальных танцев "Хрустальный башмачок", регионального фестиваля "Театральный Донбасс".

В настоящее время в городе 585 спортивных сооружений:

  • 4 стадиона,
  • 3 дворца спорта,
  • 4 плавательных бассейна,
  • 230 спортивных залов и помещений для оздоровительных занятий,
  • 37 стрелковых тиров,
  • волейбольный спортивный комплекс "Маркохим".

В 2000 году город получил обновленный спортивный комплекс "Азовец". В городе действуют 6 спортивных клубов, 18 детско-юношеских спортивных школ. Мариупольцы гордятся спортивными достижениями своих земляков.

В настоящее время в городе живет 10 членов Национального Союза писателей Украины. В сентябре 2000 года оформилось создание Мариупольского отделения национального Союза писателей Украины. Хорошей школой для будущих поэтов, писателей, журналистов является литературное объединение "Азовье", которое с 1924 года существует при редакции городской газеты "Приазовский рабочий".

В городе - одна из самых крупных на Украине творческих организаций художников - 34 члена Национального Союза художников:

  • 14 живописцев,
  • 8 графиков,
  • 3 скульптора,
  • 5 монументалистов,
  • 4 художника декоративно-прикладного искусства.

Трем мариупольским художникам присвоено почетное звание Заслуженный художник Украины:

  • М.С.Ковальчуку,
  • П. А. Коту,
  • В. В. Пономареву,
  • Е. В. Харабету присвоено звание Заслуженного деятеля искусств Украины.

В две творческие организации объединены журналисты Мариуполя. В городе созданы две творческие организации Национального Союза журналистов Украины:

  • Мариупольская городская организация,
  • первичная организация при редакции газеты "Приазовский рабочий".

Религиозная жизнь в городе характеризуется деятельностью 11 церквей Украинской православной церкви Московского патриархата и 3 церквей украинской православной церкви Киевского патриархата, а также 52 различных религиозных общин.

В городе открыто генеральное консульство Республики Греция. Особой чести удостоился мариупольский городской голова Ю. Ю. Хотлубей, избранный членом Конгресса местного и регионального самоуправления Совета Европы.

Ежегодно в сентябре в Мариуполе проходит праздник - День города, на котором подводятся итоги конкурса "Мариуполец (мариупольчанка) года", победителям конкурса вручаются дипломы и специальные призы. Мариупольцам, имеющим особые заслуги перед городом, по решению городского Совета с 2000 года вручается медаль "За службу родному городу".

Для просмотра видео необходимо установить последнюю версию Adobe Flash Player. Для просмотра видео необходимо установить последнюю версию Adobe Flash Player.
Для просмотра видео необходимо установить последнюю версию Adobe Flash Player. Для просмотра видео необходимо установить последнюю версию Adobe Flash Player.
Для просмотра видео необходимо установить последнюю версию Adobe Flash Player. Мариуполис/Files/images/mariupolis-2016_115815_0.jpg

В.О. Дейнека

Кол-во просмотров: 4501

Комментарии